–

– Народився у місті Тараща, Київської області, 15 листопада 1948 року. Батько саме повернувся з фронту додому, а життя закинуло до Таращі матір, котра, до речі, корінна киянка. Дід, по лінії батька, воював у загоні Боженка. Мати з інтелігентної сім’ї, її батько був дуже освідченою людиною, знав шість іноземних мов; свого часу був есером – розстріляли в 1937-му…, тож вона 15-річною дівчинкою залишилась без батька. Працювала на заводі “Ленінська кузня”, паралельно вчилась у вечірній школі. Коли розпочалась Велика Вітчизняна, виїхала разом зі своєю матір’ю та трьома сестрами на Волгу.

Коли знову повернулась додому, виявилося, що їхній будинок на Шота Руставелі вже зайняв якийсь полковник, котрий і чути нічого не хотів. Залишившись без житла, всі роз’їхались хто куди. Тож опинилась мати у Таращі, де й зустріла мого майбутнього батька. Батько був одним із тих, чий випускний вечір в школі проходив 22 червня 1941 року. Він пройшов війну з початку і до кінця 1943 року, командував протитанковою ротою. З війни повернувся інвалідом.

Перші муки творчості я відчув ще як був малюком, років в два-три. Вдома у нас майже весь час звучали платівки з записами оперет Кальмана, Штрауса, Дунаєвського, арії з яких я вивчив напам’ять, та наспівував їх, чомусь, на власний мотив. Згодом, коли мені виповнилось п'ять років, родина переїхала до Білої Церкви. Там пішов до школи. Уже в другому класі, випадково відвідавши концерт дитячої музикальної школи, я побачив як діти грають і співають. Вражений та приголомшений цим, прибіг додому і сказав мамі : “Я хочу грати на музичному інструменті”.

Батьки в той час будували дім, з грошима було сутужно, але доля була прихильна до мене: батьки подумали і згодились зі мною. Оскільки у памяті ще жила війна, мама вирішила: “Нехай вчиться на баяні. Якщо війна - в армії з баяном не пропаде”. Так почалась моя музична освіта. Причому спочатку самостійно – купив для цього “Самовчитель”, але.. поставив інструмент “догори дригом”. Природньо, що в мене нічого не вийшло, і я був дуже засмучений. Тоді батьки зрозуміли, що потрібен вчитель. Вчитель, коли прийшов, перше, що зробив, – перевернув баян з “голови” на “ноги”: це був початок.